Екстравагантні ферули

Ферули - представники сімейства парасолькових - відомі в основному своїми цілющими властивостями. Однак вони не менш цікаві і як декоративні рослини. На жаль, з цієї точки зору ферули у вітчизняній і зарубіжній літературі не згадуються. Немає їх опису ні в одному з відомих керівництв з озеленення, майже нічого не говориться про них навіть у такому всесвітньо відомому довіднику, як британська енциклопедія «Encyclopedia оf Garden Plants». 

Ми спробуємо заповнити цю прогалину, підкресливши естетичну важливість рослини розповівши про деякі найбільш цікаві види та особливості їх поведінки при вирощуванні. 

Ферули в першу чергу відносяться до декоративно-листяних культур. В цьому відношенні вони можуть бути справжніми королевами так як за характером розселення листя та його ажурності їм немає рівних Водночас вони представляють інтерес і як екзотичні квітучі рослини нагадують собою гігантських розмірів кріп.

Серед численних видів ферули (приблизно 170), більшість яких зустрічається в Середній Азії, тільки частина може бути культивована у нас. У природі ці рослини ростуть переважно в середньому поясі Південно-Західного Тянь Шаню в кліматичних умовах, схожих з умовами середньої смуги.

До найцікавіших і придатних для культивування видів можна віднести ферули: 

   

Названі види вже багато років ростуть в Ботанічному саду МГУ. 

При культивуванні ферули важливо враховувати деякі їх особливості. У більшості цих рослин в ґрунті формується потовщений корінь, який сильно збільшується з віком. В ньому накопичуються поживні речовини, необхідні рослині. Вже ранньою весною, відразу після танення снігу, в той період, коли більшість місцевих рослин ще перебувають у стані спокою, ферули рушають у ріст. У травні - середині липня вони досягають максимального розвитку.

Цвітіння припадає на кінець травня - середину липня. Під час цвітіння листя ферули починають частково підсихати, а до кінця липня у них залишаються тільки квітучі або плодоносні стебла. 

В умовах культури багато ферул утворюють життєздатне насіння. Однак у ряду видів вони мають знижену схожість. Зібране насіння слід сіяти під зиму. Якщо зробити цього не вдалося, необхідна стратифікація. Для цього насіння місяці два тримають у вологому піску на дні холодильника або в якому-небудь іншому місці (важливо, щоб температура була від -5 до +5 ° С) і уважно спостерігають за ними. Якщо на вулиці ще зима, а насіння вже проклюнулися, їх сіють в ящики, які закопують в сніг. 

Сходи ферул, посіяних під зиму, з'являються дуже рано навесні. У перші роки молоді рослини швидко закінчують вегетацію, в травні у них засихає листя і вони занурюються в стан спокою. З кожним роком вегетаційний період рослин збільшується. Полікарпічні зацвітають приблизно на п'ятий рік, а монокарпічні, залежно від виду, на 3-8-10 роки.

В умовах культури деякі види ферули досягають більших розмірів, ніж у природі. 

Причинами повільного впровадження ферул в культуру служать: відсутність вегетативного розмноження; повільний розвиток рослин; труднощі придбання насіння, особливо з високою схожістю, тобто зібраних, як правило, в природних умовах. 

Розглянемо особливості деяких найцікавіших для декоративного садівництва видів.

Ферула тонкорозсічена (F. tenuisecta) - поликарпічна, має темно-зелені, багаторазово перисторозсічене листя з дрібними лінійними кінцевими часточками до 3-5 см завдовжки. Дуже довговічна рослина. З віком корінь сильно потовщується, йде на велику глибину, у верхній частині сильно галузиться. Дорослий кущ може досягати одного метра в діаметрі і звичайно має кілька квітучих стебел до 1,5 м висоти. Добре виглядає разом з видовими півоніями і луками. 

Ферула джунгарська (F. soonganca) - полікарпічна рослина зі світло зеленими багаторазово розсіченим листям і ланцетно-лінійними кінцевими частками до 2 см завдовжки. Квітуче стебло досягає 2 м висоти. Листям на неї схожа ферула перистожильна (F. penninervis). На відміну від інших описаних видів ферула джунгарська в природі росте в степах і гірських районах Східного Казахстану і на сході доходить до Алтаю.

Ферула Угамська (F. ugamiса) - полікарпічні рослина із зеленим листям і вузьколінійними довгими до 5-7 см довжиною кінцевими часточками. У цій ферули дуже високі стрункі квітучі стебла, до трьох метрів висоти з роздутими чашоподібними, до 7-10 см в діаметрі піхвами стеблових листків.

Ферула білосмугаста (F. leucogapha) і туркестанська (F. tschimganica) - полікарпічні невеликі за розмірами рослини з сизувато-голубуватим листям. 

Ферула ломоносолистна (F. clematidifolia) - малопоширений в культурі вид, зацвітає з насіння приблизно на 8-10 році життя. У дорослому стані має 2-3 ефектних великих листа до 1 м заввишки, що нагадують листя пальми з ланцетно-лінійними кінцевими частками.

Ферула Келлера (F. kelleri), мабуть, єдиний монокарпічний вид, цікавий в декоративному відношенні в умовах культури. Рослина, як правило, рясно плодоносить і її насіння має високу схожість. Вирощена з насіння ферула зацвітає приблизно на 3-4 рік, потім, після цвітіння, гине. Корінь у цієї рослини ріповидний, роздутий. Листя по характеру розсічення дещо схоже на листя купиря, алеквітконіс дуже високий, приблизно 2-2,5 м заввишки, міцний і товстий, до 3-4 см в діаметрі. Численні жовті парасольки надають оригінальність рослині. Цей вид, один з небагатьох, в культурних умовах дає рясний самосів. Тому, якщо в куртині посаджено кілька різновікових ферули, то вона стає довговічною. 

Ферули - досить світлолюбні рослини. Висаджувати їх краще на відкритих сонячних місцях або при легкому затіненні. Ґрунт має бути пухким, добре дренованим - рослини не виносять застою води. Зате вони дуже добре переносять її відсутність, хоча в дуже посушливі роки для продовження періоду декоративності їх бажано поливати. Пересаджувати ферули слід тільки в стані спокою, найкраще в серпні. Якщо робити це навесні, рослина не загине, але припинить вегетацію і перейде на сезон в стан спокою. 

     
За свою живучість та невимогливість ферули перевершують багато традиційних декоративних рослин. А їхній зовнішній вигляд оригінальний настільки, що зробить честь роботі будь-якого садового дизайнера.

Джерело http://www.landart.hidden/