Педагог-пенсіонер вирощує незвичайні дерева та екзотичні рослини, що лікують від важких хвороб

Правду кажуть, що захопитися чимось добрим і корисним всерйоз, вкладаючи в це всю свою душу – це як отримати додаткову силу. А ще – можливість творити справжні чудеса, принаймні досягати результатів, які більшість навколо вважає майже фантастичними і недосяжними.

Ось і відомому тернопільському садівникові Володимиру Фарінюку не раз скептично говорили – «Та ні, у нас таке не росте, не прийметься, не зацвіте, не дасть плодів ...». Але у нього і приймалося, і виростало, і цвіло, і плодоносили, причому не в теплиці, а у відкритому грунті. Головне – велике бажання і наполеглива праця. В цьому я переконалася, відвідавши одного погожого вересневого дня сад на вулиці Садовій в селищі Біла під Тернополем.


Женьшень на грядці і карликові ківі і банани в планах

Перш ніж розповісти про незвичайний сад, треба хоч трохи розповісти про його господаря. Володимир Фарінюк народився в селі Борки Збаразького району Тернопільщини. У бурхливому 1944-му його родину спіткало лихо, якого зазнали в ті роки в Західній Україні тисячі. Рідного старшого брата розстріляли за участь в Організації українських націоналістів, а одинадцятирічного Володю з мамою і ще одним братом (батько воював) відправили в Сибір. 15 років прожили в Іркутській області на так званому спецпоселенні. Там хлопець закінчив школу, а згодом – педучилище.

А коли нарешті можна було повернутися, то дозволили куди-небудь, але тільки не в своїй області. Ризикуючи, приїхали спочатку все ж в рідне село, але працевлаштуватися було неможливо. Вдалося знайти роботу тільки у волинському селі під білоруським кордоном. На Волині з часом одружився, там народився син, там доріс до директора школи. Міг би і назавжди залишитися. Але не переставало тягнути саме на рідну землю, тому постійно шукав там роботу, приїжджаючи в гості до батьків.

Вважає, що допоміг «пропагандистський» знімок кореспондента РАТАУ, на який потрапив випадково. Зайшовши в відділ народної освіти тільки утвореного тоді Тернопільського району і не маючи ніякого посвідчення особи, залишив натомість газету з тим фото, а незабаром надійшла пропозиція очолити одну з шкіл району.

В 74-му почав будувати свій дім в селі Біла під Тернополем, а поруч якраз корчували колгоспний сад – врятував тоді кілька яблунь, з яких прийнялося на новому місці тільки дві. Трохи пізніше посадив поруч з ними знайдену яблуньку-дичку, отже, згадавши, як прищеплював дерева батько, теж спробував прищепити до дикої яблуні гілочку «культурної». Коли побачив, що вийшло, всерйоз зацікавився цією справою. Розпитав колгоспного агронома, накупив літератури, і з тих пір вже сорок років займається садівництвом. А ще до виходу на пенсію ще й інших цій справі вчив – продовжував гуртки садівництва в двох школах.

І біля будинку його, за винятком декількох грядок, всі 13 соток займав розкішний сад – десятки сортів яблунь, груш, вишень, абрикосів. І значних – були, наприклад, груші з плодами до 30 сантиметрів в довжину, лимони канадської селекції (вони більш холодостійкі) з майже кілограмовими плодами, а в планах було навіть виростити карликові ківі і банани! Росли і особливі лікарські рослини – наприклад, женьшень.

«Чого б вже у мене тут ще не росло, якби не підкосила важка хвороба, – каже Володимир Устинович. – Я кілька років з ними боровся, і був час, коли, скажу відверто, вже збирався прощатися з життям, а сад мій потроху падав, бо не було кому за ним доглядати, частину дерев навіть викорчували. Тому, видужавши, почав відроджувати його заново».


Протираковий рецепт з унікальної ферули

Сьогодні в саду Володимира Фарінюка вже знову чого тільки не побачиш – і абрикос з плодами завбільшки з курячі яйця, і яблуню, на якій відразу 15 різних сортів яблук визріває, і малину-ліану, виведену в результаті схрещування з ожиною, і надзвичайно стійкий до шкідників агрус чорного кольору. Або ось, наприклад, таке унікальне дерево, як ведмежий горіх (інша назва – ліщина деревоподібна), яка може досягати у висоту до 35 метрів і багато в Україні зростає тільки під охороною. Як розповів господар саду, вживання таких горіхів оздоровлює кровоносну систему, очищає і зміцнює судини, допомагає при тромбофлебіті. Він, до речі, справжня ходяча рослинна енциклопедія.

А ще – дуже терплячий і наполегливий по своїй улюбленій справі, тому й гранатові деревця вдається вирощувати з маленьких кісточок, а також надзвичайно примхливий мигдаль, хоч і «на сотий» раз, а таки виростив. Інжир і жимолость – це теж вже звичні для саду Фарінюка  рослини. Його ж більше цікавлять «новинки», екзоти, та ще й щоб були корисними для здоров'я.

Свого часу Володимир Устинович, до речі, не перший в Україні почав вирощувати у своєму саду Ферулу смолоносицю – унікальну рослину, яка дуже допомагає при раку шлунка та молочної залози, а також при білокрів'ї через наявність у ній особливих протипухлинних речовин.

– Для приготування лікувальної настоянки з ферули, – ділиться садівник рецептом, – використовується її корінь. Його потрібно добре промити і, не знімаючи шкірки, нарізати пластинками (при цьому відчуєте запах, схожий на сосновий) і залити пляшкою горілки, після чого відразу з'явиться білий осад. Настоювати протягом трьох тижнів, після чого перелити рідину в іншу чисту пляшку. Приймати тричі на день по чайній ложці на склянку води за 20-30 хвилин до їди. І перед вживанням обов'язково збовтувати, щоб осад зі смолами рівномірно змішався з рештою рідини.

Зараз в незвичайному саду Володимира Фарінюка ростуть три екзоти, про які багато хто з українських садівників навіть не чув, не те що вирощував їх власноруч. Це – справжній «рятувальний круг для гіпертоніків» зізіфус, дуже ефективна в боротьбі з цілим букетом захворювань ірга, чиї плоди нагадують чорницю, і японський родич нашої обліпихи – гуммі. Ягоди останнього за смаком нагадують одночасно вишню, яблуко, ананас і кизил. Вони містять велику кількість різних вітамінів і мікроелементів, мають потужну тонізуючу та протизапальну дію, і на батьківщині в Японії їх не дарма називають ягодою довголіття і молодості. Використовують для оздоровлення й листя, в якому дуже багато вітаміну С – його просто сушать і потім заварюють чай. Самі ж кущі мають достатньо привабливий вигляд, тому прикрасять будь-який сад або присадибну ділянку.


«Мрію про вишню, що дає восени»

Володимир Устинович всі свої надзвичайні рослини вирощує не тільки для споживання і лікування родини, а й на продаж, тому далеко не кожен хоче докладати стільки зусиль, щоб виростити із зерна або паростка кущ або дерево, а придбати готове бажаючих чимало. Крім того, це – інтерес усього його життя і улюблене захоплення, тому звідусіль збирає інформацію все про нові й нові незвичайні рослини, плануючи вирощувати їх у себе в саду, який плекає і для дітей і онуків.

Зараз ось мріє знайти вишню, яка народить восени. Прочитав про таку в літературі, і навіть розшукав місця, де такі дерева росли раніше, от тільки зараз там скрізь новобудови, від осінніх вишень і сліду не залишилося, але пошук триває.

А ще у Володимира Фарінюка сад – для душі, і зовсім не в останню чергу. «Хотів би порадити всім, – каже, – щоб плекали і любили свій сад, навіть якщо в ньому лише декілька дерев. Коли важко на душі, стрес або отримали погані новини – вийдіть, поспілкуйтеся з яблунькою, з вишенькою, помоліться, і побачите, що обов'язково стане легше. У всього, що вирощене власними руками і в що вкладено частинку власної душі, – особлива сила. Знаю, що в тому, що я вилікувався від тяжкої хвороби, є заслуга і мого «лікувального» саду»...

І наостанок – кілька корисних порад відомого тернопільського садівника по боротьбі з садовими шкідниками. Він – затятий прихильник того, щоб ніяку хімію для захисту дерев і кущів не використовувати, інакше яка ж може бути від плодів користь або лікувальний ефект.

Тому з такою ненависною всіма садівниками попелицею бореться, наприклад, за допомогою тютюну. Його треба розтерти в дрібний порошок і розчинити в мильній воді, а потім розчинити цим розчином дерева і кущі, особливо молоденькі саджанці і пагони, найбільш вразливі в ненажерливому фоні.

А проти плодожерки Володимир Фарінюк радить зробити на деревах своєрідні пастки – накласти навколо стовбурів шар гофрованого паперу, мішковини або поліетилену шириною 15-20 сантиметрів. Верхній край таких «поясів» затягується дуже туго, а нижній вільно, тому виходить ідеальне місце для відкладання плодожерками яєць. Коли личинок в таких «поясах» стає багато, їх знімають з дерев, а личинок знищують.

Наступний рецепт проти більшості літаючих шкідників, так сказати, технічний. В саду на дереві треба прикріпити ліхтарик (можна і не один), а перед ним – скло, змащене кислим компотом або маслом, внизу ж поставити миску з водою. Злітаючись на запах і світло, комахи вдарятимуться о скло і будуть падати в миску, звідки їм уже не вибратися.