«Клан безсмертних». Які рослини вирощують для складання сухих букетів

На дворі пізня осінь, і в серці оселився смуток. Від розкішних піонів та лілій, ніжних дзвіночків та петуній, яскравих айстр та хризантем залишилися лише спогади та й фотографії.

Але є серед наших садових квітів і такі, що здатні радувати нас навіть довгою холодною зимою.

У народі ці рослини називають безсмертниками, сухоцвітами або іммортелами, тобто не вмираючими. І справді: якщо їх квітки вчасно зірвати, правильно висушити і зберігати, вони багато місяців і навіть років залишаються такими ж яскравими і красивими, ніби лише вчора були зірвані в саду.

За зовнішнім виглядом, характером росту і розвитку, своїми біологічними вимогами сухоцвіти дуже різноманітні. Серед них є однорічники і багаторічники, любителі яскравого сонця і ті, що непогано почуваються в півтіні. У одних видів суцвіття великі й яскраві, а у інших – витончені, повітряні, зібрані з безлічі дрібних квіток.

Чи знаєте Ви?

Безсмертник – багаторічна рослина родом з Австралії, але вже кілька століть – з кінця XVIII століття – з успіхом вирощується в садах середньої смуги Росії в однорічній культурі. За цей час селекціонерами було виведено безліч сортів, що розрізняються висотою і формою рослин (від кулястих діаметром 30 см до колоновидних висотою 100 см), а також розміром і забарвленням суцвіть, які можуть досягати 5-6 см в діаметрі і бути пофарбованими у жовтий, червоний, помаранчевий, лососевий, кремовий, білий, рожевий і пурпуровий кольори всіляких відтінків.

«Одноразові»

Найчастіше в наших садах для складання зимових букетів вирощують певні види однорічників. Крім зрізання їх протягом сезону можна використовувати для оформлення квіткових клумб та рабаток. З найбільш поширеними з цих сухоцвітів варто познайомитися ближче.

Геліхризум (Helichrysum)

Дуже великий і добре відомий рід іммортели, що нараховує близько 500 видів. Звичайно, далеко не всі вони однаково цікаві садівникам – в культурі вирощуються всього лише близько 30, а найпоширеніший з них – геліхризум приквітниковий, або безсмертник (Helichrysum bracteatum).


Останнім часом у продажу почали з'являтися й інші види геліхризуму: г. шоломоподібний (H. cassianum) та г. шилолистний (H. subulifolium). За біологічними вимогами і умовами обробітку вони схожі з г. приквітниковим, але зовні значно відрізняються від нього. Г. шилолистний утворює кущик заввишки 30-40 см з численними не гіллястими паростками, на маківці яких розкриваються поодинокі яскраво-жовті немахрові суцвіття діаметром 1,5-2,5 см. У г. шоломоподібного кущик, навпаки, гіллястий, висотою 20-35 см, а в пору цвітіння усипаний рожевими 1-1,5-сантиметровими суцвіттями.

Зрідка на наших ділянках можна зустріти і багаторічні геліхризуми – г. піщаний (H. arenarium), г. тяньшанський (H. thianshanicum), а також інші схожі з ними види. Всі вони – невисокі рослини, що утворюють рухлі кущики з жовтими щиткоподібними суцвіттями на вершині паростків.

Всі геліхризуми світлолюбні, відносно холодостійкі, посухостійкі і люблять живильні, рухлі грунти. Вони невибагливі у догляді і можуть використовуватися в різних типах квітників. Високорослі сорти можна вирощувати на клумбах, висаджувати на задньому плані міксбордерів, а з низьких – створювати чудові бордюри, рабатки і групи, а також вирощувати в контейнерах. Багаторічні види найчастіше садять в миксбордерах та рокаріях.


Увага

Якщо ви запізнилися зі зрізанням безсмертника і в центрі суцвіття з’явився жовтий диск трубчастих квіток, краще залиште його на насіння або обірвіть, щоб бічні сапетки, які залишилися, вийшли більшими.

Для висушування можна використовувати практично всі геліхризуми. Період зрізання у них досить тривалий – від початку цвітіння (першої половини липня) до заморозків. Однак, для того щоб отримати гарний, якісний сухий матеріал, необхідно дотримуватися деяких правил.

У геліхризума приквікникового паростки зрізують, коли центральне суцвіття знаходиться в напіврозпуску: нижні 3-4 ряди «пелюсток» вже відійшли від бутону, а внутрішні ще щільно закривають центр. У цьому випадку при висиханні частина «пелюсток» ще розкриється, але середина залишиться злегка прикритою і суцвіття буде виглядати найбільш привабливо.

У геліхризума шилолистного паростки зрізують, поки суцвіття в напіврозпуску або в перші 1-2 дні після його розкриття, а у г. шоломоподібного і багаторічних видів – в період повного розкриття приблизно половини суцвіть на паростку.

Сушити геліхризум потрібно в сухому, теплому, а головне – затіненому місці: на сонці забарвлення у деяких сортів може вигоряти. Паростки найзручніше зв'язати пучками по кілька штук і підвісити на шпалеру суцвіттями вниз. Зберігати висушені рослини краще в закритих коробках або паперових пакетах, в сухому місці, температура ж зберігання істотної ролі не грає.

Увага

Під час зберігання необхідно періодично перевіряти, чи не відволожився матеріал та чи не завелася  в суцвіттях міль. Якщо стеблинки зігнуться, їх на день-два можна помістити в більш вологі умови, наприклад, обприскати водою або винести на балкон, а потім знову підвісити вниз суцвіттями і висушити.


Геліптерум (Нelipterum)

Крупний рід рослин-сухоцвітів, велика частина яких родом з субтропічних і тропічних областей Південної Африки та Австралії. У культурі найчастіше зустрічаються три види геліптерумів: г. рожевий, г. Манглса та г. Гумбольдта.

У садах найбільш поширений г. рожевий, або акроклінум (Нelipterum roseum). Ця рослина заввишки 35-40 см, утворює пишні кущики з численних негіллястих тендітних паростків, покритих подовженими листочками. На вершині майже кожного паростка розкривається досить велике (діаметром 4-6 см), схоже на ромашку суцвіття – білого, рожевого або червонуватого кольору з жовтою або чорною серединкою.

Менш відомий садівникам геліптерум Манглса, або роданте (H. manglesii). У нього невисокі кущики, тонкі, але дуже міцні гілочки яких вкриті овальними листочками. Кожен паросток закінчується білим або рожевим суцвіттям-сапеткою діаметром 2-3 см. Але головна його прикраса – це бутони, вкриті ніжними сріблястими листочками обгортки, завдяки яким вони здаються блискучими на сонці крапельками води.

А ось геліптерум Гумбольдта, або г. Санфорда (H. gumboldtianum), зовсім не схожий на попередні види. Його суцвіття більше нагадують деревій: дрібні сапетки з яскраво- жовтими "пелюстками" зібрані в щитки. Забарвлення у них дуже яскраве і практично не блякне навіть у сухих рослин, зберігаючись не один рік.

Всі геліптеруми досить холодостійкі, світлолюбні та посухостійкі. Краще розвиваються на поживних легких грунтах, не виносять застою води, вапна та свіжої органіки. Дуже прості у вирощуванні: їх насіння висівають на початку травня прямо на клумби. Зацвітають рослини на початку липня і продовжують цвісти до холодів.

Геліптерум рожевий зрізають протягом 1-2 днів з того моменту, коли починає розкриватися суцвіття. Робити це пізніше не варто: хоча паростки і привабливі в свіжому вигляді, при висиханні листочки обгортки починають відгинатися до стебла і суцвіття стає мало декоративним.

Роданте зрізають гілочками, у фазі початку цвітіння. Геліптерум Гумбольдта – коли розкриваються перші суцвіття в щитку. Умови сушіння та зберігання такі ж самі, як у геліхризумів.

Кермек, або лимоніум (Limonium)

Численний рід сухоцвітів: в посушливих областях Європи, Азії та Північної Африки зустрічається близько 300 різних кермеків. У більшості своїй це багаторічники, однак найвідоміший з них – к. виїмчастий, або статіце (Limonium sinuatum), в умовах помірного клімату вирощується в однорічній культурі. Прикореневе листя цієї рослини утворює широку влучку, з якої піднімаються безлисті квітконоси заввишки від 25 до 90 см. На їх кінцях красуються щитковидні суцвіття найрізноманітнішого забарвлення: білого, синього, блакитного, рожевого, жовтого, кармінового, лососевого, бузкового. У центрі чашечки кожної квітки розташований дрібний віночок білого або жовтого забарвлення, однак видно його дуже недовго і лише на живих рослинах, а при сушінні зникає.


Статіце помірно холодостійкі і дуже світлолюбні – навіть невелике затінення сильно позначається на якості та великій кількості цвітіння. Крім того, ці рослини не виносять перезволожених грунтів. Вирощують їх через розсаду, причому висівають дуже рано: наприкінці лютого-першої половини березня. Статіце широко використовують у різних типах квітників – клумбах, бордюрах, міксбордерах, групах і т. п.

Для засушування статіце зрізають у фазі повного цвітіння, оскільки їх бутони при висиханні не розкриваються. Суцвіття з великою кількістю бутонів має сенс зрізати лише в суху погоду, оскільки воронки розкритих чашечок пошкоджуються дощовими краплями і втрачають декоративність. Зрізання статіце проводять до самих заморозків. У підморожених суцвіть квітки починають сильно обсипатися. Такий матеріал можна використовувати для дрібних виробів, панно, штучних бонсаїв.

У багаторічних кермеків (широколистого, татарського та інш.) квітконоси для сушіння також зрізають в момент повного цвітіння, коли розкрита максимальна кількість квіток.

Сушити зрізаний матеріал кермеків можна двома способами: підвішуючи на шпалерах або просто поставивши у вазу з водою (а часом і без води) – квітконоси цих рослин дуже міцні і при висиханні не схиляються. Але, як і в попередніх випадках, сушити їх потрібно в темряві: висушені на світлі стебла бліднуть і жовтіють, а рожеві та лососеві суцвіття можуть вигоряти. Синє і жовте забарвлення квіток, як правило, більш стійки.

На замітку

На наших ділянках можна вирощувати і багаторічні види кермеку. К. широколистий (Limonium latifolium) під час цвітіння нагадує велик (діаметром до 80 см) ажурну кулю, що складається з безлічі крихітних фіолетово-синіх квіток. Майже такі ж кулі, тільки значно менших розмірів (діаметром 30-40 см) утворюють к. татарський (Goniolimon tataricum) та к. кущистий (Limonium dumosum). Кермеки Гмеліна (Limonium gmelinii) і каспійський (Limonium caspium) мають не такі широкі суцвіття, але зате трохи більші квітки, ніж у к. широколистого. У зоні помірного клімату більшість з цих видів (крім теплолюбного к. каспійського) можуть по багато років прекрасно рости в рокарії, міксбордерах та інших видах квітників і не переносять лише сильного зволоження грунту.

Гомфрена (Gomphrena)

Рід сухоцвітів, що походять з Індії і тропічних районів Америки та Австралії. У південних областях нашої країни ці рослини вирощуються повсюдно, а от у середній смузі зустрічаються нечасто. Найбільш відома у нас гомфрена куляста (Gomphrena globosa L.) – однорічна сильногілляста рослина висотою 15-45 см, на верхівках паростків якого розкриваються білі, рожеві або кармінові кулясті суцвіття, які трохи нагадують суцвіття лугової конюшини. Останнім часом в культурі став зустрічатися і інший вид – гомфрена Хааге (H. haageana), що відрізняється від кулястої більшими, овальними суцвіттями, пофарбованими в червоний або оранжевий кольори.

Всі гомфрени дуже теплолюбні, люблять сонячні ділянки, поживні, в міру вологі грунти і періодичні (раз на 2 тижні) підживлення мінеральними добривами. У південних районах ці рослини можна вирощувати в бордюрах, рабатках, на клумбах і в альпінаріях, вирощувати в вазонах і горщиках, а в середній смузі для отримання хорошого зрізання висаджувати в парники або теплиці.

Для сушіння паростки гомфрени зрізають в період, коли суцвіття досягнуть максимального розміру, але ще не почнуть буріти в нижній частині. Після зрізання паростків у пазухах листя, розташованого нижче на стеблі, швидко відростають нові квітконоси. Сушать гомфрену, як і більшість попередніх культур, зв'язуючи в невеликі пучки по кілька паростків і підвішуючи в сухому затемненому приміщенні, оскільки на сонці її суцвіття бліднуть.

Аммобіум крилатий (Ammobium alatum)

Досить рідкісна у нас рослина – іммортель і єдиний вид з роду Аммобіум (Ammobium), введений в культуру. За літо а. крилатий утворює досить потужний кущ висотою від 40 до 80 см, з прикореневою влучкою листя і зростаючими з її центру численними гіллястими стеблами-квітконосами. По всій своїй довжині вони мають гребінчасті нарісти, через які ця рослина і отримала свою видову назву – «крилатий». Кожна гілочка квітконосного паростка закінчується декількома білими суцвіттями-сапетками діаметром близько 2 см, які зовні нагадують крихітні геліхризуми.

Аммобіум – світлолюбна і досить теплолюбна рослина, тому висаджувати її краще на сонячному місці. Віддає перевагу рухлим, піщаним, досить поживним грунтам, але легко мириться з небагатими суглинками. Вирощується через розсаду (посів насіння в кінці березня-початку квітня). В саду ця рослина припаде до місця на клумбах, в міксбордерах, рокарії, палісадниках, а з низьких сортів можна зробити оригінальну рабатку.

Час зрізання аммобіума можна вибирати на свій розсуд. Якщо вам подобається чисто- білий колір, то паростки необхідно зрізати, коли у суцвіть-сапеток ледь почне показуватися жовтий центр. Якщо ж ви хочете, щоб вони були побільше і з яскравими серединками, то зробити це можна трохи пізніше. Але надто затягувати теж не варто: при пізньому зрізанні у центральних суцвіть листочки обгортки сильно відігнуться вниз і декоративність знизиться.

Звичайно ж, перелік однорічних сухоцвітів, які ви можете виростити на власній ділянці, цими рослинами не вичерпується. Настільки ж добре для засушування підходять амарант, целозія, ксерантемум, краспедія, лонас, молюцелла та інш.

«Довгограючі»

Серед багаторічних трав'янистих рослин теж є чимало таких, чиї висушені суцвіття з успіхом використовуються для створення елегантних зимових аранжувань. Це, наприклад, анафаліс, армерія, гіпсофіла, фізаліс та деякі інші. Але особливе місце серед них займають декоративні «колючки».

Багато колючих рослин у міру в'янення буквально «засихають на корені», навіть не потребуючи спеціальної сушки, а значить – здатні з успіхом виступати в якості сухоцвітів. Але настільки ідеальний на перший погляд флористичний матеріал використовується дуже обережно. Виною тому саме гострі колючки, які упиваються в усе. При складанні композицій ці види найчастіше додають до інших рослин, причому потроху, буквально поштучно. Таке «дозоване» застосування робить їх схожими на гостру приправу, що надає «страві» особливого пікантного «смаку».

Миколайчик (Eryngium)

Цей великий рід включає близько 250 видів як багаторічних, так і однорічних рослин. В якості сухоцвітів вони в першу чергу цінуються за свою здатність довго зберігати яскраве забарвлення.

Найкраще садівникам-любителям відомий миколайчик плосколистний (Eryngium planum), хизується в синьо-блакитному «одязі». Численні дрібні (близько 3 см) суцвіття цієї рослини переплітаються один з одним за рахунок розгалужених у верхній частині стебел і утворюють ажурну колючу «сітку» заввишки близько 60-80 см. Привабливе забарвлення мають і шкірясті листочки, і суцвіття-шишки, і такі м'які на вигляд, але надзвичайно колючі листочки обгортки і навіть стебла. У цього виду є низький, до 30 см заввишки, сорт "Blue Hobbit" і рослі сорти типу "Fanfaron" з небесно-синіми суцвіттями.


Миколайчик альпійський (Е. alpinum) відрізняється розкішними фіолетово-сталевими циліндричними суцвіттями, оточеними «королівським коміром» з листочків обгортки. У нього є цілий ряд сортів, які підбирають залежно від ступеня надрізання, пишності комірця і розмірів суцвіть, але в даному випадку інтерес представляє яскравий колір. Насичені сині тони на комірці має сорт "Blue Star".

Головна перевага миколайчиків – звичайно, колір, інтенсивність якого залежить від правильного вибору місця посадки, а саме – сонячного. Ці рослини віддають перевагу водопроникним піщаним, вапняним грунтам. Їх можна розмножувати поділом, але через крихкість коренів діленки досить погано приживаються, тому найбільш простий спосіб завести на ділянці миколайчиків – це підзимний посів насіння, яке й видові рослини, і сорти дають удосталь. А ось посадковий матеріал гібридів доведеться купувати.

Для використання в якості сухоцвітів миколайчиків досить зрізати при досягненні ними найбільш інтенсивного забарвлення і поставити у вазу без води. Якщо ж рослин багато, то їх сушать, зв'язавши в пучки та підвісивши суцвіттями вниз. Для сушіння треба знайти добре провітрюване і захищене від прямих сонячних променів місце.


Крутай (Echinops)

Численний рід рослин, в дикій природі ростуть у Європі, Азії та Африці. Найвідоміший його представник – крутай шароголовий (Echinops sphaerocephalus), який утворює чудовий рослий кущ майже двометрової висоти. У середині липня на ньому розпускаються ніжно-блакитні кулясті суцвіття діаметром близько 5 см. Їх зовнішній вигляд, що зберігається з моменту бутонізації до плодоношення, дав назву всьому роду, яка перекладається як «схожий на їжака». Колючок на стеблах у цієї рослини немає: вони густо опушені, через що здаються вкритими білуватим нальотом, зате листя на кінцях колюче, а суцвіття під час плодоношення перетворюється на справжнісіньких їжаків.

Крутай відноситься до надзвичайно невибагливим багаторічникам. Висаджений на дренований некислий грунт, він тривалий час зберігає декоративність, не потребуючи поділу. Посухостійкість і любов до сонячних місць робить його чудовим кандидатом для «сухого» саду. Розмножується поділом кущів навесні і восени, а також посівом насіння під зиму.

Стебла зрізають відразу після в'янення останньої квітки в суцвітті, але до побуріння колючих «кульок». Листя при цьому видаляють. Сушать крутай аналогічно іншим іммортелям.

Черсак (Dipsacus)

Рід трав'янистих рослин, що включає близько 20 видів, що ростуть в Європі, Азії та Африці. В якості сухоцвітів використовують лише кілька черсаків, зокрема, дворічний ч. лісовий (Dipsacus fullonum). Твердими шипами у нього покриті не тільки міцні, що досягають двометрової висоти стебла та листя, але також листочки обгортки і самі голівчаті суцвіття. Сухий флористичний матеріал в даному випадку представляє собою великі світло-бежеві «шишки», розміром і формою які нагадують куряче яйце, на твердих стеблах.


Увага

Засохлий на корені кущ з необрізаними «їжачками» пізньої осені та на початку зими служить оригінальною прикрасою саду, але самосів, який дає ця рослина, може стати серйозною проблемою, тому кулями крутаю доцільніше милуватися в зимових букетах.

Черсак досить невибагливий і посухостійкий, але віддає перевагу зволоженим і родючим грунтам. У перший рік він утворює тільки влучку листя і лише на другий зацвітає і дає шишки. Має неприємну властивість розсівати всюди своє насіння і засмічувати сад «спадкоємцями», що раптово з'явилися.

При культивуванні посів в грунт проводять наприкінці весни після того, як мине загроза поворотних заморозків. Черсак можна вирощувати і розсадним способом, щоб повністю вилучити попадання насіння на не призначену для нього територію.


Для сухих букетів і композицій стебла зрізують в той момент, коли листочки обгортки почали жовтіти, але ще не здобули бежевого забарвлення: це дозволить шишкам- насінникам і надалі зберегти гарний відтінок. Перед сушінням зі стебел за допомогою добре наточеного ножа необхідно видалити шипи. Як і у більшості сухоцвітів, зрізані квітконоси сушать в тіні, підвісивши суцвіттями вниз.

Чи знаєте Ви?

Колючі суцвіття черсаку, що нагадують хвойні шишки, в минулому використовувалися в сукняному виробництві для начісування ворсу, за що і отримали прізвисько «ворсувальна шишка».