Історичні аспекти розвитку ландшафтного планування

Ландшафтне планування як одна з форм (соціокультурна) адаптації людини в НС є складовою частиною територіального планування господарської діяльності. Воно набуває науково-прикладної актуальності через усвідомлення громадськістю розвинених країн багатоаспектне та складності рішення екологічних проблем, що швидко загострюються, та їх впливів на соціально-економічне благополуччя людей.

Історію ландшафтного планування господарської діяльності та пов'язаних з нею спрямованих перетворень в ландшафтах можна простежити з глибокої давнини. Найбільш давніми (і 105 років тому) напрямками та елементами ЛП життєдіяльності людини є циклічні міграції первісних племен, зумовлені як природними циклами розвитку природи (сезонні, багаторічні), так і антропогенними факторами, такими як перенаселення, «виїдання» або псування (випалювання, витоптування ) життєво необхідних, але повільно відновлюваних ресурсів. У пошуках більш сприятливих умов життєдіяльності і просто для виживання люди були змушені шукати, зміщуватися та освоювати інші ландшафти. Цей вид ЛП життєдіяльності простежується в деяких районах з екстремальними і сезонно контрастними природними умовами до наших днів (кочове тваринництво півночі, аридних та гірських районів). Причому приклади такого виду ЛП життєдіяльності можна знайти на локальному та регіональному рівнях.

Зокрема, міграції народів зі сходу з Центральної та Південно-Західної Азії на захід і північ, так звані нашестя, або «Великі переселення народів» кочових народів-скотарів, що супроводжувалися війнами, вчені пов'язують з посушливими періодами багаторічної тривалості. Так, історики-етнографи пишуть, що землі Фінікії, захоплені в IV ст. до н. е. О. Македонським (Давня Греція), який зруйнував м. Тир, а потім Карфагена, зруйнованого римлянами у II ст. до н. е. (Пунічні війни), представляли собою високопродуктивні, грамотно сплановані агроландшафти, що служили житницею не тільки для місцевого населення, а й усієї Римської імперії. У I ст. до н. е.- I ст. н. е. і у ст. н. е. під впливом кочових скотарських племен, що вторгалися сюди з посушливих районів, були стравлені пасовища, поля й сади, зруйновані іригаційні системи, відбулася деградація землеробських угідь, а пустеля просунулася до самого підніжжя Атлаських гір. Етнокультурна стратегія природокористування кочових народів, головною цінністю яких є худоба, базується на періодичних зміщеннях разом зі стадами у більш сприятливі ландшафти по мірі виїдання худобою пасовищ. Чим суші і відповідно менше продуктивність пасовищ, тим активніше вони переміщаються.

Ландшафтно-екологічна зумовленість (планування життєдіяльності) простежується з давніх часів (10 тис. років тому і більше) до наших днів також у розселенні людей і розміщенні в ландшафтах перших сільськогосподарських угідь. По-перше, відповідно до широтної зональності ландшафтів на зорі людства насамперед найбільш щільно заселялися більш сприятливі в біокліматичному відношенні регіони субтропічної та тропічної зон. По-друге, розселення і первинне освоєння земель йшло переважно вздовж річкових долин і по прибережних ландшафтах інших водойм, в передгірних та лісо-лугових ландшафтах. Ці екотонні ландшафти, маючи найбільш різноманітні природні ресурси та сприятливі природні умови, дозволяли краще задовольняти життєві потреби людей. Саме тут сформувалися і залишили свої сліди найбільш древні цивілізації, спостерігалася і спостерігається найбільша щільність населення та освоєність території. Більше того, території з поєднаннями різноманітних ландшафтів були чинником спеціалізації життєдіяльності груп людей, вимушених адаптуватися до різних умов природного середовища. У результаті навіть спочатку єдині народності або племена, спеціалізуючись з тих чи інших видах господарської діяльності (рибальство, хліборобство, виноградарство, гірське скотарство), диференціювалися на етноси. Вони по-різному змінювали «під себе» початкові ландшафти. Вже в неоліті досить яскраво виявлялися такі дві форми ландшафтного планування:

• вибір для життєдіяльності більш сприятливих ландшафтів шляхом адаптивних циклічних міграцій;
• адаптація життєдіяльності шляхом ландшафтно-обумовленої спеціалізації побуту при невеликих господарсько-обумовлених трансформаціях ландшафтів.

Так на перших етапах розвитку людського суспільства проявлялося адаптивне ландшафтно-екологічне планування життєдіяльності його первісних та пізніших ланок (племен, етносів, цивілізацій). Про це свого часу писали JI. І. Мечников, у роботі «Цивілізація та великі історичні ріки» (1889), Н. Гумільов та інші, виділяючи з ландшафтної приуроченості та специфіці життєдіяльності етноси і типи цивілізацій: приморська, долинна (річкові), гірські і т.д.

Ще один приклад ЛП, відомого з давніх часів, – це спрямоване планування та перетворення природних та окультурених ландшафтів під впливом іригаційного будівництва. Ці напрямки ЛП орієнтовані вже на адаптивне підстроювання людиною навколишніх ландшафтів для поліпшення умов своєї життєдіяльності. Воно активно розвивалося вже більше 4 тис. років тому в Месопотамії та Давньому Єгипті. Прикладом перетворення ландшафту для більш сприятливої життєдіяльності є і зведення греблі Кошіш довжиною майже в 0,5 км в Стародавньому Єгипті з метою відхилити русло річки Ніл в районі м. Мемфіс, що будувався, і запобігти затопленню його території.

Значною мірою розроблені відомі з античних часів аспекти ЛП, пов'язані з плануванням міських ландшафтів та садово-паркових ансамблів. У Стародавній Греції та Римі з V ст. до н. е. по V ст. н. е. Платон, Аристотель, Гіппократ та інші вчені натурфілософи у своїх трактатах, відображаючи концептуальні засади містобудування того часу, розглядали питання планування міст та міських ландшафтів, оптимального розміру поселень, їх облаштування, гігієни, благоустрою, будівельного мистецтва та архітектури. Так, Платон вважав, що ідеальне планування міського ландшафту має передбачати зв'язок кожної ділянки його території найкоротшим шляхом з виходом з міста. При цьому всі городяни повинні мати будинки як у місті, так і в передмісті. Гіппократ вже в V ст. до н. е. обгрунтовував принципи вибору місця для міського будівництва, в тому числі враховуючі ландшафтні особливості територій, панівні вітри, їх вплив на мікро та місцевий клімат, що відображаються на здоров'ї людей. Вже в ті часи досить широко використовувалися напрямки ЛП, пов'язані, по-перше, з адаптивним вписуванням різних видів господарської діяльності в найбільш сприятливі ландшафтні умови, по-друге, з перетвореннями ландшафтів, орієнтованих на поліпшення умов життєдіяльності.

У Візантії, що успадкувала після розпаду Римської імперії і падіння рабовласницького ладу архітектурно-планувальні та правові досягнення та знання давньогрецьких і римських учених і громадських діячів, в X і XII ст. н.е. було прийнято містобудівне законодавство – «Закон градський» та Кормчі книги. У них визначалася просторова структура міста з урахуванням його взаємозв'язків з навколишньою місцевістю (ландшафтами).

У зв'язку з феодальною роздробленістю, поверненням до натурального господарства та постійними загарбницькими війнами феодалів в середньовіччі отримав розвиток тип поселень у вигляді невеликих міст-фортець і замків з оборонними спорудами. При їх розміщенні та будівництві враховувалися і використовувалися ландшафтні особливості місцевості. Для них була характерна невелика чисельність мешканців (кілька десятків тисяч чоловік), при великій щільності населення на одиницю площі і повній відсутності елементів екологічного благоустрою. Розвиваючись, такі міські території забудовувалися хаотично, мали вузькі та брудні вулиці. Відповідно для них були типові часті катастрофічні епідемії. Так пандемія чуми XIV ст. в Європі забрала майже третину її населення.

До епохи Відродження і переходу феодалізму до царства абсолютизму царюючі клани та церква у великих державах, накопичивши величезний капітал, почали будувати палацові резиденції та розкішні храмові й інші культові комплекси з красиво спланованими садово-парковими ансамблями.

В епоху Відродження з'являється безліч нових, в тому числі утопічних, містобудівних ідей та проектів ідеально спланованих міст (Т. Кампанелла та інш.). У XVII-XVIII ст. входить в моду і отримує розвиток регулярне планування міських та палацових садово-паркових ландшафтів з геометрично правильним плануванням кварталів, алей та дорожньої мережі. Характерними прикладами садово-паркового та палацового мистецтва строго регулярного або французького типу можуть служити паркові ансамблі Версаля – резиденції французьких королів, Риму, Петергофа та інш. Вони були важливими елементами приміської ландшафтної садово-паркової архітектури столиць. На них відпрацьовувалися різні варіанти та елементи ландшафтного планування та дизайну з використанням малих архітектурних садово-паркових форм. Від строго регулярних рівнинних французьких парків відрізняються регулярні терасовані паркові ансамблі італійського типу. Їх попередниками були античні садово-паркові палацові ансамблі Стародавньої Греції та Риму, де при створенні архітектурних ансамблів вдало використовувався складний рельєф та різноманітність середземноморської рослинності, на уступах терас влаштовувалися гарні сходи та пандуси.

У зв'язку із зростанням чисельності населення міст та інтенсифікацією вирубки приміських лісів з'явилися закони, що обмежують і впорядковують вирубки та інші види природокористування. З урахуванням чисельності населення до міст та інших поселень приписувалися відповідні площі орних земель та вигонів, встановлювалися лісові угіддя, де допускалася рубка лісу для будівництва, полювання і т. п. ЛП приміських територій того часу орієнтувалося на оптимізацію площ необхідних городянам господарських угідь. Однак санітарний стан міських територій залишився поганим. Загальна планувальна структура міст характеризувалася тим, що на піднесених, сухих, добре провітрюваних ділянках міської території розміщувалися палацові та церковні ансамблі, а також будинки знаті. Трохи нижче будувалося купецтво. Низькі, погано провітрювані, з частими туманами й заморозками, сирі місця («поділ») на перших терасах та високих заплавах освоювалися нижчими станами ремісників, дрібних торговців та селян. Струмки та інші водотоки, що  стікали сюди, були сильно забруднені комунально-побутовими стоками та засмічені. До них примикали городи, невеликі поля і пасовища.