Як вже повідомлялося, що в контексті обласної програмної перспективи зведення на Прикарпатті заводу з виробництва паливних брикетів як альтернативного палива для котелень, яку задекларувало керівництво Івано-Франківської облдержадміністрації, у двох районах області вже зроблено господарські кроки до створення вербових шкілок-розсадників.

Зокрема, ще 10 років тому в селі Турці на Коломийщині саджанці висаджено  на 150 га, і ПП «Степан Мельничук» площі нарощує. А цього року на Рожнятівщині, у селі Креховичах та в угіддях Брошнівського і Осмолодського держлісгоспів, за ініціативою райдержадміністрації на одногектарній площі за сприяння коломиян також висадили 20 тис. саджанців японської верби. Її на батьківщині ще називають «дерево смутку» і  за своєю енергетичною цінністю ці кущові  насадження близькі до вугілля, активно зростають на неугіддях та болотистій місцевості  до трьох-чотирьох метрів і живуть на одному місці до 25 років. Із 100 тонн такої сировини одержують 45 тонн екологічного палива. «Всі роботи, — наголошував голова Рожнятівської РДА Микола Філіпович, — ми виконали силами держслужбовців».  Тож ми поцікавилися, а що з того матиме район, якщо енергетична верба в районі «заручилася» такою серйозною опікою?

Бізнес на альтернативі

Наразі енергетичну вербу на пеллети на Прикарпатті не переробляють. Бо, по-перше, ще нема такого заводу, а по-друге, немає внутрішньої мотивації для зведення пеллетних заводів — через насиченість зовнішнього ринку ціни на таке паливо навіть у Європі (а більшість українських виробників пеллет працює виключно на експорт) відчутно знизилися. В Україні тонна пеллет коштує вже 750 грн., а такого попиту чи споживача, який би стимулював капіталовкладення власне у виробництво, ще нема. Сьогодні основний український  бізнес у цьому сегменті, на наш погляд, орієнтується не на виробництво пеллетної продукції з енергетичної верби для альтернативних котелень, хоч устаткування для цього порівняно доступне і недороге, а на вирощування і продаж саджанців. Бо з них прибутки відчутніші. Тож наразі  говорити про енергетичну вербу як про одне з можливих джерел альтернативної енергії на Прикарпатті можна хіба що як про реальну перспективу, а не як про доконану реальність.

— Земельна ділянка площею в один гектар розташована в межах населеного пункту, на неугіддях, — каже голова Креховицької сільради Богдан Мельник, — і опікується нею місцева агрофірма «Нове життя», де керівник Іван Михайлинин. У травні цього року заклали розсадник і висадили 30-сантиметрові живці верби, а тепер це вже півметрові насадження — приблизно 95% прийнялося. А восени будуть їх підрізати, щоб кущилися. Наразі село ще від того не має нічого. Та все ж це краще, ніж має земля під чагарниками нидіти. А у майбутньому, на мою думку, розсадник дасть і людям роботу, і надходження до бюджету…

Якщо на Рожнятівщині йдеться про кількамісячні насадження, то в селі Турці на Коломийщині  десять років по тому вже можна б вести мову не лише про саджанці енергетичної верби, а й про створення альтернативного палива для котелень. За інформацією директора ПП «Степан Мельничук» Мирослава Червінського, таке можливе вже до кінця цього року.

— Наразі наше підприємство господарювало і господарює в напрямах розширення площ під саджанці енергетичної верби та реалізації саджанців, — каже Мирослав Червінський. — Наприклад, на Рожнятівщині маємо договори з агрофірмою та лісництвами: ми їх забезпечили живцями, але згідно з умовами договорів без нас вони не можуть збувати вирощену продукцію. Здебільшого продаємо продукцію — саджанці — на Івано-Франківщині. Думаю, що до кінця року вже почнемо також переробляти енергетичну вербу на сировину для котелень…

Таким чином, енергетична верба в області ще не стала альтернативним джерелом енергозабезпечення і пеллети з неї не виготовляють. Бо ринкова ситуація така, що радше стимулює  бізнес на саджанцях, ніж бізнес на енергоощадності.

Верба особливої уваги

На Рожнятівщині впродовж кількох місяців енергетична верба перебуває в зоні особливої уваги і нею активно опікується райдержадміністрація. Як виникла ідея запровадити розсадники енергетичної верби в регіоні, ми поцікавились у голови Рожнятівської РДА Миколи Філіповича.

— Якось, — розповідає голова райдержадміністрації, — під час відвідин нашого району головою облдержадміністрації я поділився з Михайлом Васильовичем ідеєю заліснити неужиткові площі, тобто неугіддя. і він запропонував мені для початку відвідати село Турку на Коломийщині й ознайомитися, як там вирощують енергетичну вербу. Замість того, щоб плекати чагарники, там створюють альтернативу газові чи електроенергії. Після півроку переговорів — бо у коломиян є своя монополія на вербу — ми уклали угоду: підприємство нам надає 20 тис. живців, а ми знаходимо площі для вирощування  на них саджанців  у нашому регіоні.

— А що з того матиме район?

— Наразі йдеться про пробні шкілки-розсадники. Незабаром разом із представниками турківської фірми виробимо і стратегію, що з того матиме Рожнятівщина. Навколо площ з енергетичною вербою має вирости і відповідна господарська інфраструктура, бо з Коломиї доглядати енергетичну вербу до нас ніхто не приїжджатиме. Потрібні будуть і техніка, і люди на місцях, у районі. Зрештою, в Коломиї планують звести завод для виробництва пеллет, тож сировина буде потрібна. і район від цього матиме відповідну вигоду. Колись у кожному колгоспі виробляли гранульовані корми для худоби, ще й в інші регіони відправляли. Всі канави, чагарники чи неугіддя були викошені, впорядковані — установки АВМ переробляли і трави, і хвою на гранульований корм для тварин. Це я до того, що технологія виробництва пеллет — гранул для палива — нічим принципово не відрізняється. Це реальна альтернатива для газу. Тим більше, що є фірми, які хочуть і можуть обладнати наші котельні необхідним обладнанням для такого палива. Зважте, за півроку ми 1 млн 900 тис. грн витратили для плати за тепло для бюджетних організацій. Попри те, що і виплата зарплат не така вже й безпроблемна…

— Чи є перспектива і потреба створення в районі мікрозаводу для переробки енергетичної верби на пеллети?

— Однозначно сказати ще важко — треба добре проаналізувати. Для роботи заводу потрібні значні площі енергетичної верби, тобто сировини. Але якщо вести мову про комплексну переробку — і енергетичної верби, і трав та чагарників, і відходів від деревообробки, до речі, в районі самих пилорам 150, тощо, то це цілком реально. Але наразі говорити про пеллетний завод виключно на сировині з енергетичної верби ще зарано. Більш реально — якийсь час кооперуватися з коломиянами. А щонайперше бюджетні організації — як споживачів — готуємо до роботи котелень на альтернативному паливі. Зокрема, і на пеллетах з енергетичної верби. До речі, паростки пеллетного виробництва у районі вже є — і в Рожнятові, і в Брошневі-Осаді.

Споживач не готовий — і морально, і технічно…

Невеличкі пеллетні цехи в районі наразі працюють: у Рожнятові — київське ТзОВ «Європеллетс», а у Брошневі-Осаді — калуське ТзОВ «Біопарм». А під час відвідин цих підприємств представники їх однозначно підтвердили, що можуть виробляти пеллетну продукцію з чого завгодно — з енергетичної верби, тирси, листя, трави, борщівникаѕ Головне — щоб був споживач, тобто попит. Бо загалом підприємства здебільшого працюють на зовнішній ринок — реалізують пеллети з тирси.

— Пеллетне виробництво у Брошневі-Осаді ми почали запроваджувати тільки цього року, — каже директор ТзОВ «Біопарм» Віталій Орищин. — Для гранулювання вибрали доброякісне прибалтійське обладнання. А сушарки вітчизняні купили, бо ціни кусалися. І це було нашою помилкою, бо ми ще рік доводили їх до нормальної кондиції. Плануємо вийти на потужність виробництва пеллет 16 тонн за добу. Окрім тирсової, маємо технологічну лінію і для виробництва пеллет з енергетичної верби, чагарників, борщівника тощо. Якщо говорити про споживача, то лише незначна частка українських пропозицій варта уваги. Тому що рівень споживання в Україні ще належно не розвинений, зокрема і на Прикарпатті. Та й технологія котлів застаріла. А на новітньому обладнанні витрати палива можна економити на 45-48%…