Цинандалі – "чорна троянда" Грузії

Місцезнаходження: Грузія, м. Телаві, с. Цинандалі

Парки Грузії

Що спадає на пам'ять, ледь почуєш слово «Грузія»? Хребти Кавказу, відважні горяни, запальні танці, щедре застілля, чудові вина ... Але хто з нас при цьому згадає про грузинські сади і парки? Впевнені, деякі. А шкода! Грузії є, що показати шанувальникам цієї теми сквери в столичному Тбілісі, клумби в романтичному Сігнагі, парк в жіночій обителі Бодбі або доглянуті тераси в чоловічому монастирі Шио Мгвімі.

Для нас ж у весняній поїздці по парках Грузії стала одкровенням старовинна садиба Чавчавадзе в селищі Цинандалі. Так-так, саме садиба та історія її творця, а не тільки найвідоміше в Грузії і далеко за її межами вино з однойменною назвою селища.

Почувши про просторий парк і знамениту винотеку, поспішаємо в старовинну княжу садибу. Історія її засновника і власника Олександра Чавчавадзе – то захоплююча, то драматична – сплелась з історією Грузії, а слава про тутешні вини його стараннями рознеслася далеко за її межами. Але про все по порядку.
Вино в цих краях роблять з незапам'ятних часів, а ось перевели традиційне кустарне виробництво вина на промислову основу лише в другій половині XIX століття з ініціативи князя. Нащадок старовинного грузинського роду, Олександр Чавчавадзе був людиною непересічною. Син грузинського посла в Росії, який підготував союз двох держав, хрещеник імператриці Катерини II, лейб-гусар, ад'ютант Барклая де Толлі, а пізніше – бойовий генерал, він був доблесним учасником війни з Наполеоном, мудрим політиком і невтомним громадським діячем. Блискуче освічений аристократ, він писав вірші, що за життя поширювалися в списках і ставали народними піснями. При цьому, отримавши у спадок великі земельні наділи, князь мав славу персони слушної та діяльної.
 
Залишивши службу в чині генерала, він оселився зі своєю родиною в Цинандалі і зайнявся господарством: слідуючи віянням моди, замовив проект будинку.

Навколо вирішено було розбити парк в англійському стилі (вірність традиціям!) і в ньому закласти великі винні підвали, а неподалік відкрити винний завод, використовуючи досвід виноробів Європи. Сказано зроблено! У 1886 році під керівництвом князя налагодили випуск рідкісних сортів вин з місцевого винограду і поклали початок зборам кращих вин з різних куточків світу ... Коли в 1949 році, до 100-річчя з дня смерті князя, в садибі відкрили музей, унікальна колекція вин середини XIX-початку XX століть в 15 тисяч пляшок стала частиною його експозиції, доступною відвідувачам.

Ці вина вважаються безцінними. Правда, вміст цих пляшок (найстаріше датується 1841 роком!) час перетворив з напою для гурманів в предмет заздрості збирачів раритетів. А ось дух далекої епохи і образ господаря садиби, як і всієї його неординарної сім'ї, живий і понині у вікових алеях кольорового саду і в залах розкішного особняка. Здається, ось-ось в їдальні накриють стіл до чаю. Або в зеленому лабіринті парку зазвучить сміх дітей князя, що розпустувалися. Або у вітальні зберуться до рояля на знамениті вечори – колись там бували імениті особи. А доля одного з них – блискучого російського дипломата і літератора Олександра Грибоєдова – додала драматизму в історію Цинандалі і його романтичного парку. Кажуть, він був другом князя, а в маєтку – частим гостем. Історики навіть запевняють, ніби свою безсмертну п'єсу "Горе від розуму" він написав саме там. Так це чи ні, хто знає, а от у тому, що він щиро закохався в юну княжну Ніно, в садибі Цинандалі чимало свідчень. А сумна історія «чорної троянди Грузії», мабуть, навіть змагається з історією вина, створеного тут, у маєтку ...
У князя росли три дочки і син, всі були улюбленцями і непосидами, особливо старша – розумниця-красуня Ніно. У неї-то і закохався дотепник Грибоєдов. Любов була взаємною. Ніно було 16 років, і в садибній церкві відбулися їх заручини. А під час вінчального обряду в Сіонському соборі обручка впала з рук нареченого – і "добрі" душі одразу взялися про це пліткувати. Юну наречену жаліли, мовляв, чоловік не буде їй вірним. Але сталося інше: в 17 років Ніно стає вдовою: Олександра Грибоєдова, відправленого послом до Персії, розтерзав натовп релігійних фанатів ... Коли Ніно Чавчавадзе-Грибоєдова отримала цю страшну звістку, вона наділа траур. І майже 30 років – до самої своєї смерті – не знімала його, зберігаючи вірність їх любові. За що і назвали її Чорною трояндою Грузії: її краса полонила і розчаровувала натовп чоловіків, що претендують на її серце, але воно було віддано Грибоєдову ... Ця сумно-зворушлива історія знову згадалася нам, коли ми увійшли під склепіння будинку в Цинандалі ...
 
Але як тільки звуки грибоєдовского вальсу пролунали у чудовій вітальні, а у вікно крізь листя пробилося сонце, смуток розчинився – нас чекав чудовий тінистий парк. Ґрунтовний, влаштований з великим смаком, він, немов вишукана рама дорогої картини, оточує двоповерховий особняк з білою ажурною терасою. Князю хотілося привнести в розкішну природу Грузії витонченість європейських маєтків і досвід палацових парків під Петербургом. Наприкінці XIX століття на зміну акуратно обстриженим французьким садам з їх великою кількістю клумб строгої геометричної форми прийшла мода з Англії – на просторі ландшафтні парки з тінистими алеями і тематичними куточками з екзотичних видів декоративних чагарників.

У Цинандалі запросили кращих садівників, відібрали і завезли десятки рідкісних рослин, ретельно продумали план парку, прокладаючи алеї та прогулянкові стежки. Неоднорідний рельєф ділянки в 20 гектар на крутому березі річки Кісісхеві не стали грунтовно міняти, а вдало обіграли, помістивши на височини в центрі будинок, а підхід до нього оформивши центральною алеєю з кипарисів і якими тільки бувають видами хвойних дерев. За будинком променями розходяться алеї з велетенських лип і каштанів, між ними – галявини з групами чагарників. Урізноманітнити погляд повинні були гроти і оранжереї, посадки багаторічників і фруктових дерев, пальми і юки. А сюрпризом для гостей був лабіринт праворуч від особняка і ефектна жива огорожа з бамбука.
Парк Цинандалі в Грузії – творіння сотень рук, – вийшов на радість господареві справді розкішним. У сто крат примноживши славу виноробів Цинандалі, він тепер – надбання всієї Грузії і свого роду сюрприз для гостей в її глибинці.
 
У наші дні територія садиби стала менше 12 гектар, але скоротили її по зовнішнім межам, зберігши первісний задум творця – союз парку і саду. Він пахне весною і вкриває від спеки влітку. Чого тільки немає в ньому: і лимонна алея, і гранатові дерева, і з десяток сортів яблунь, і кілька видів айви ...
 
Скульптурний образ князя з білого мармуру ніби на варті садиби Цинандалі, при вході в її головний двір. Звідси будинок відкривається гостям в найефектнішому ракурсі. Хоча будівлю було частково змінено після пожежі 1854 року і з переходом у власність Російської імперії (у зв'язку з історією викупу взятої у заручники бандами Шаміля сім'ї сина князя Давида Чавчавадзе), в будинку-музеї ретельно відтворена обстановка минулої епохи і зібрано багато речей, що належать роду Чавчавадзе.

У наші дні парк в Цинандалі представляє собою мікс пейзажного і регулярного стилів. Перед будинком по центру – простора галявина з квітковими клумбами, фонтаном, групами хвойних і красунею пальмою. Саме на цей ансамбль відкривається вид з вікон вітальні. У правій частині садиби, зверненої до річки, переважає пейзажний принцип планування. Доріжки і стежини петляють між гігантськими деревами з кремезними стовбурами в химерних напливах, відводячи нас вглиб, до невеликої церкви, де Олександр Грибоєдов і Ніно Чавчавадзе-Грибоєдова відслужили на третій день після свого вінчання подячний молебень ...
Старожили стверджують, що багатостовбурній старій липі біля храму років 300, не менше. І вірять, що під нею шепотілися закохані поет і юна княжна. У лівій частині парку, зверненої до дороги, переважає регулярне планування і плодові дерева. Відразу від центрального входу в будинок йдуть рівні клумби, топіари і хитросплетіння лабіринту зі стрижених чагарників для любителів загадок. Парк Цинандалі один з найкрасивіших парків світу.

Фахівці та відвідувачі відзначають видове багатство парку: більше 350 різних рослин, як характерних для тутешніх місць, так і екзотів, привезених колись з Одеси та ботанічного саду в Санкт-Петербурзі.

Чи варто говорити, що прогулянка по весняному парку залишається приємним післясмаком до вина, яке пропонує на дегустації в маєтку сомельє. Тиха чарівність, – ось, мабуть, те почуття, що народжує дивовижна атмосфера аристократизму, витонченості і спокою в Цінандальском парку. І хочеться ще раз доторкнутися до вікових дерев, в надії розчути в шепоті листя невідомі сторінки історії родини Чавчавадзе, відданої Ніно і благородного Олександра Грибоєдова»...