Лабіринт для Йоркшира

Психоделічна ландшафтна інсталяція в Оранжереї Уейкфілда.

У садах знаменитої Оранжереї Уейкфілда (Західний Йоркшир, Великобританія), заснованих в XVIII сторіччі Мері Мілнесом (Mary Milnes), встановлена тимчасова річна інсталяція «Лабіринт для Йоркшира» всесвітньо відомого художника Річарда Вудса (Richard Woods). Його ім'я набрало широкого розголосу після того, як в 2000 році він за допомогою яскравих «мультиплікаційних» принтів зімітував паркетну кладку в їдальні чеширського особняка XVIII століття, збудованого в палладіанському стилі. Художній прийом, який представляє собою, фактично, підміну реального матеріалу видрукуваної на папері декорацією, був настільки незвичайний і естетично виразний, що забезпечив автора роботою на все життя. Так незабаром Вудс облицював друкованими стінами (під захисним покриттям) з імітацією типово-британської червоної цегляної кладки кілька реконструйованих флігелів і прибудов, а також нову будівлю коледжу в Оксфорді, а для нью-йоркського кафе він розробив декоративний картонний фасад в стилі сільського будинку тюдоровської епохи . Крім архітектури іронічний прийом графічної декорації прижився і в дизайні меблів, так що відомий дилер Перрі Рубенштейн (Perry Rubenstein) заробив на колекції Вудса, представленої на Design Miami/Basel 2010, близько мільйона доларів.
«Лабіринт для Йоркшира» – це перший ландшафтний проект художника, який цього разу створив графічну пародію сухої кам'яної кладки, за спільною ідеєю Вудс звернувся до ігрової традиції італійських ренесансних садів, яка чудово прижилася на британській землі – до садів-головоломок або до «Мейзі »(від анг. maze). (До речі, один з перших англійських садів-лабіринтів з'явився ще в XII столітті – при палаці Генріха II у Вудстоку, так що питання першості в цій ландшафтній дисципліні досі залишається відкритим.) Перекладаючи космогонічну формулу колишнього аристократичного атракціону на мову сучасності, автор мислить , швидше, в категоріях монументальної та інтерактивної скульптури. Однак наш сучасник англійський мистецтвознавець Джефф Савард концентрує увагу скоріше на психоделічній функції подібних публічних проектів: «Лабіринт сприймається як острівець спокою в хаотичному світі, тихе місце, призначене для роздумів і споглядання. Звивиста стежка лабіринту запрошує відвідувача очистити свій розум, освіжити душу, стримати запал, зменшити швидкість».