Ботанічний сад Ажуда (Jardim Botanico da Ajuda)

Місцезнаходження: Португалія, Лісабон

Ми розповімо про перший в Лісабоні Ботанічний сад. Виконаний у стилі пізнього бароко, він вважається одним з найважливіших культурних установ, присвячених природної історії країни. Плід просвітленого розуму Маркіза де Помбала, Ботанічний сад побудований в районі Ажуда, як частина палацового комплексу, до якого входить Музей природної історії і фізики, а також майстерня для навчання принців.

В XVIII столітті світом править філософія Просвітництва, основи якої зародилися в Англії, яка раніше за інших країн встала на капіталістичний шлях розвитку. Науки і знання, які раніше були надбанням лише дуже вузького кола вчених мужів, розтікаються за межі університетських лабораторій, проникають в світські салони Парижа і Лондона, захоплюють уми літераторів і поетів. Головне гасло просвітителів тепер – наука і прогрес, оптимістична філософія швидко міцніючої буржуазії.

А в Лісабоні, 1 листопада 1755 року, в день святкування Всіх Святих, відбувається одна з найтрагічніших подій епохи – страшний землетрус, який забрав більше 50 000 життів. Зареєстровано півсотні підземних поштовхів, які оцінюються сьогодні в 9 балів за шкалою Ріхтера. В один момент місто практично припинило своє існування – з майже 20 000 будівель 17 000 опинилися зруйнованими.

Королівська сім'я, яка перебувала в той нещасливий момент в Беленському палаці, не постраждала. З волі провидіння уникнув страшної долі і тодішній прем'єр-міністр королівства – Себаштіау ді Мелу, який згодом багато зробив для відновлення міста і увійшов в історію під ім'ям Маркіза де Помбала.

Король Португалії Жозе I, який вступив на престол після смерті батька в 1750 році, і до землетрусу якось не особливо обтяжував себе справами державними. Король, який обрав дозвільний спосіб життя, віддав кермо влади в руки прем'єр-міністра. Можна собі уявити його стан після трагедії, що трапилася ... Ось тут-то і настав зоряний час маркіза, який зберіг повну присутність духу. "Що ж тепер? Ми поховаємо мерців і нагодуємо живих". Відновлювальні роботи та реконструкції почалися без зволікань, завдяки чому вдалося уникнути епідемій. А місто взялися відбудовувати вже через рік.

Наляканий катастрофою, Жозе I навідріз відмовився відновлювати палац на старому місці. Белен, ніби бережний Віфлеємської зіркою, на честь якої він і був названий, встояв перед стихією. Хоча відгомони страшного землетрусу прокотилися по всій Європі: навіть в будинках Великобританії, в 1500 км від епіцентру, зі стін обсипалася штукатурка і земля покрилася павутиною тріщин.

В Беленському районі Ажуда був відбудований новий палац, а поруч з ним куплена ділянка землі для влаштування невеликого фермерського саду – щоб мати свіжі фрукти і овочі до монаршого столу.


Керував будівництвом палацу, як, втім, і практично всім у цій країні, маркіз де Помбал, вражений англійськими економічними успіхами, намагався впроваджувати кращі перетворення в своїй країні. В добу Просвітництва – пересічна плодова ділянка? Яка нудьга! А що, якщо влаштувати на її місці ботанічний сад? Тим більше що Португалії, яка подарувала світу безліч географічних відкриттів, що мала колонії в Африці, Азії та Америці, не личить відставати від європейської моди. Та й нові види рослин, які привозили португальськими експедиціями з усього світла, пора б уже кудись визначити. І ще: в родині підростають королівські внуки, принци Жозе і Жуан, освітою яких зайнятися саме час.

Так, в декількох кроках від нової королівської резиденції, було закладено перший в Лісабоні Ботанічний сад Ажуда (Jardim Botnico da Ajuda) – за розпорядженням маркіза де Помбала в 1768 році. Саме землетрус, яке гарненько струснуло Старий Світ, і відкрило шлях для поновлення Португалії.

 В ті часи сади було прийнято влаштовувати в регулярному стилі, з дотриманням суворої симетрії – за зразком італійських або французьких палацових парків. Для проектування Королівського Ботанічного саду запросили італійського натураліста, майбутнього професора Коїмбрського університету, Доменіко Агостіно Ванделлі (Domingos Vandelli), який і поповнив, дуже значно, садову колекцію рослинами зі свого рідного міста Падуї.


Вдало розташований, в двох рівнях, Королівський Ботанічний сад нічим не поступається справжньому придворному парку. На вході обов'язкові павичі – як можна без чудо-птахів у португальському королівстві? Тим більше, у разі, коли його місія – нести в маси ботанічні знання! Доглядач парку розважається пташиним дресируванням і гордо демонструє свої досягнення. В особливих любимчиках білосніжні жар-птиці, за командою свого благодійника хваляться шикарним оперенням.


На верхній терасі розташована колекція рослин, згрупована по континентах, з яких вони були вивезені. Сад цей, на відміну від ботанічних колекцій, що з'явилися пізніше, наприклад, на острові Мадейра, орієнтований саме на колоніальні рослини. Така, свого роду, виставка досягнень португальських завоювань, тільки в галузі садівництва.

Все дуже акуратно – доглянуто, підписано, пронумеровано. Життєрадісні португальці можуть бути справжніми педантами для користі ботанічної науки. Але було так не завжди.

У першій чверті XIX століття, Феліш ді Сілва Авелар Бротеру (Felix de Silva Avellar Brotero), португальський професор ботаніки і сільського господарства, автор "Flora Lusitanica", реструктурував сад по класах, з використанням кращих систем, доступних у той час. Він значно розширив кількість видів, як з континентальної Португалії, так і з заморських володінь. Використовуючи будь-які можливості для наукової роботи, вчений посилав експедиції для збору насіння і рослин в Анголі, Бразилії та Кабо-Верде.


Рівні грядочки-клумби, відбиті старовинним каменем, запросто могли б красуватися в декоративному городі у шанувальників органічного господарства в якомусь сучасному модному саду.


Теплиці, три фонтани і колекція рослин, що зберегла до наших днів дивовижні екземпляри, про які прийнято обов'язково похвалитися – був в Королівському Ботанічному саду і бачив старовинну драцену з острова Мадейра. Кажуть, що цій драцені більше 400 років. Невже з самого народження саду? Втім, місцевим павичам до її історичної цінності немає особливої справи, – обліпили гілки, які бачили самого батька-засновника, звісили хвости і знати нічого не бажають.


Приваблива схотія короткопелюсткова (Schotia brachypetala Sond.) Тут вона розрослася до вельми пристойних розмірів – сформована у вигляді намету, з масивними опорами і лавками під кроною, справляє враження. А якщо ще уявити, що в період цвітіння нектар її бродить прямо в суцвіттях і нерідко буквально мироточить на щасливчиків, які до того часу опинилися під "плакучою" кроною? Ось де чудо, так вже диво ...

Португальці ж пишаються не тільки екзотичною ботанічною колекцією, до якої входять звичні для нас сорти цибулі – цибуля-батун (Allium fistulosum) і шніт-цибуля (Allium schoenoprasum). Ще Анісодонта східна (Anisodontea x hypomandarum), огіркова трава (Borago officinalis), бугенвілія гола (Bougainvillea glabra), бульбіна чагарникова (Bulbine frutescens), валеріана червона (Centranthus ruber), болиголов плямистий (Conium maculatum), в’юнок боровий (Convolvulus cneorum), еуріопс гребінчастий (Euryops pectinatus) – і це лише невелика частина рослин з колекції, яка становить на сьогоднішній день близько 4000 видів.


З верхньої тераси відкривається шикарний вид на околиці. І саме звідси добре милуватися самшитовими садами в стилі бароко. Доріжки між партерами регулярного парку, що нагадують лабіринт, відсипані гравієм. Прогулюючись по нижній терасі легко уявити себе гостею португальського королівського двору – того й гляди з-за кущів вискочать, втікаючі від гувернерів, маленькі принци.


В центрі самшитових партерів височить головний фонтан Королівського Ботанічного саду – Фонтан сорока наконечників (Fonte das 40 Bicas). Побудований в XVIII столітті, він рясніє скульптурами фантастичних тварин.


За таким великим господарством потрібен своєчасний догляд, і спеціальні бригади садівників, оснащені сучасною технікою, регулярно проводять планові роботи.


Зараз Королівський ботанічний сад Ажуда – один з найпопулярніших історичних садів Лісабона. На щастя, португальський клімат сприятливий для безлічі  зростаючих тут видів. Сюди приходять відпочити від суєтності столичного міста, побродити по старовинним алеями, помилуватися колекціями рослин з усього світу. І, в результаті, зрозуміти – який він, Ботанічний сад Його Величності, короля Португалії.

Сади, як люди – на зміну розквіту колись приходять часи занепаду. Не обійшлося без них і в цьому випадку. Не всі періоди управління були вдалими – бувало, що колекція, що досягала в кращі свої роки більше 5000 видів, скорочувалася до 1200 екземплярів.
 
Великої шкоди ботанічному саду завдало наполеонівське вторгнення 1808 року. Кошти на дослідження і зміст саду були гранично урізані, більша частина його зборів знищена. Феліш ді Авелар Бротеру, який був директором саду до 1828 року, за підтримкою короля Іоанна VI, який повернувся з еміграції, зміг відтворити колекцію по закінченні лихих часів. Чого не скажеш про його послідовників – в 1836 році Ботанічний сад був переданий під управління Академії Наук. В результаті, з декоративного колекційного зібрання його було перетворено на дослідницьку лабораторію з вивчення насіння і рослин – саме внаслідок чергового занепаду.

Великою кількістю нових видів, багато з яких були екзотичними, колекція Ботанічного саду збагатилася в період управління Фрідріхом Мартін Йозеф Велвітш (Friedrich Martin Josef Welwitsch), австрійського дослідника і ботаніка, який займав посаду директора з 1840 року.


З часів проголошення Португалії республікою в 1920 році, Ботанічний сад Ажуда належить сільськогосподарському факультету Лісабонського Технічного університету. У тому ж році двері його відкрилися для широкої громадськості. Хоча спроби відкрити сад для публіки робилися ще королем Жуаном VI, наприкінці XVIII століття. Згідно з його указом, щочетверга, якщо тільки він не збігався зі святими святами, бажаючі мали можливість оглядати колекції саду. Чого не зробиш в добу Просвітництва!

60-і роки минулого сторіччя були не менш трагічними в історії Ботанічного саду – найсильніший ураган завдав великі руйнування. Відновлювальні роботи зайняли не одне десятиліття і завершилися лише в 2002 році.

Зараз сад гарний і, навіть, можливо, надто чудовий – якщо розглядати його саме як ботанічний. Але в Лісабоні все так – атмосфера португальської столиці перенасичена контрастами – оповиті мохом, вічним супутником морських міст, древня розкіш колись процвітаючої держави, і багатовікові традиції, і життєрадісний оптимізм, що спрямовується в майбутнє ...