Портрет: ландшафтний архітектор Арабелла Леннокс-Бойд

Арабелла Леннокс-Бойд народилася в 1938 році в Італії. Після переїзду до Англії вчилася ландшафтної архітектури в університеті Грінвіча, а потім відкрила бюро Arabella Lennox-Boyd. Landscape & Architectural Design. Створила близько чотирьохсот садів та парків (у тому числі для Стінга та сера Теренса Конрана) і написала три книги. Одружена з політиком сером Марком Леннокс-Бойдом. У них дві дорослі дочки.


На перший погляд типові італійські та англійські сади розрізняються радикально. У спекотній Італії вони суворі та геометричні, поділені стриженими огорожами, доріжки посипані гравієм, а дерева ростуть в діжках.


У туманній Англії план саду слідує природному рельєфу ділянки, усюди стеляться зелені газони, і дерева ростуть мальовничими групами, немов у лісі. Дивно, але в XVIII столітті винахідники "англійського пейзажного стилю" за допомогою всієї цієї вольності та цвітіння зображували на рідному грунті саме італійські сади, що вражали їх під час "великого турне" по Італії, яке здійснював кожен поважаючий себе британський багач.



Просто вони відтворювали італійський сад не буквально, а символічно, відображаючи в ландшафті ту ж філософію – ідею Аркадії, ідеальної природи. Тільки садівники Ренесансу малювали по лінійці, а англійці-класицисти від руки.


Цей невеликий екскурс в історію має безпосереднє відношення до леді Арабелли Леннокс-Бойд. Її послужний список вражає: тридцять років кар'єри, чотириста проектів по всьому світу, зіркові клієнти на зразок Стінга, золоті медалі на престижній ландшафтній виставці в Челсі.



Дивлячись на її проекти (різні за розміром й стилем) відразу можна сказати: це англійський сад. Тільки англійські дизайнери поводяться з рослинністю так вільно і творчо, ніде немає такої кількості квітів та парадоксального підходу до побудови простору. Будь-який інший ландшафтник вибирає один прийом й вичавлює його " насухо".



Англійці ж нескінченно комбінують різні – навіть на крихітному п'ятачку землі. У цьому сенсі сади Арабелли Леннокс-Бойд абсолютно англійські. Але створила їх італійка, яка народилася та виросла в Римі й приїхала до Англії вже дорослою.



Сидячи з Арабеллою в затишному невеликому офісі в районі вокзалу Вікторії, ми намагаємося з'ясувати, яким чином ця ефектна літня дама з мудрими темними очима зуміла так органічно влитися в чужу ландшафтну традицію?



Леді Арабелла відповідає з посмішкою – як і в роботі, в манері говорити вона давно вже стала досконалою англійкою:

– Я вдячна Англії за можливість займатися тим, що я люблю. Мені з дитинства подобалося садівництво та рослини. Але в Італії я не змогла б стати ландшафтним архітектором, там немає садової культури. Та й клімат невідповідний – занадто жарко. Під Римом, де я народилася, особливо нічого й не виростиш. Мій сад в Італії, в палаццо Парізі, мальовничий, але зроблений досить просто. Палітра рослин занадто обмежена.



Леді Арабелла багато говорить про те, як їй щастило з замовниками та колегами. Спілкування з ними допомагало їй самій розвиватися:

– Я люблю вчитися, люблю приймати виклики. Взяти хоча б роботу з Джеймсом Стерлингом – я робила сад на даху його офісної будівлі Number One Poultry. Це було важко і тому цікаво: хмарочос, вітер, всього 30 см грунту. До того ж я вперше в житті зіткнулася з системою погоджень. Зазвичай я маю справу з приватними замовниками, і там цієї проблеми немає. Хоча є інше завдання – людині потрібно вселити довіру. Адже сад робиться не за день і не за рік. Саджаючи деревце, потрібно вміти уявити собі, яким воно стане через двадцять років. Без віри в дизайнера нічого не вийде.



Ми питаємо в неї про професійні засмучення. Арабелла відповідає неохоче:

– Складні клієнти. Хоча з цим можна боротися. Навіть коли люди просять щось безглузде, я шукаю спосіб виконати їх побажання творчо. Гірше, коли мене не розуміють – думають, що я пропоную їм щось тому, що хочу продати велику партію дорослих дерев. Але ландшафтний дизайн так не робиться, ми маємо справу з живою природою, а вона коригує найбільш амбіціозні витівки. І найбільше засмучення – розставання з садом, коли робота закінчена. Адже я їх дуже люблю і по молодості іноді ставилася до садам замовників, як до своїх. Від цього довелося відучитися.



Нам, звичайно ж, цікаво, чи відчуває вона себе спадкоємицею італійської традиції, зокрема, чи властиво їй виражати в проектах будь-які абстрактні ідеї?

– Якщо я щось і висловлюю, то тільки свої уявлення про гармонію. Я нічого не нав'язую землі, з якою працюю. Працюю не інтелектуально, а чуттєво. Привношу на ділянку гру масштабу, ритм та придивляюся до місцевих рослин.



До речі про місцеві рослини. Ми задаємо останнє питання: чи візьметься вона – любителька квітів та води, людина, яка скаржиться на "несприятливий" для рослин клімат Італії – зробити сад в Росії з нашими-то дев'ятьма місяцями холодів та снігу ?

Арабелла широко посміхається:

– Не бачу ніяких проблем. Я робила сад в схожих умовах у Німеччині. У російському саду повинно бути багато архітектури: підпірних стін, сходів, скульптури, щоб було на що подивитися навіть взимку. Сезон цвітіння починається у вас в травні, це дозволяє використовувати багато рослин, які я люблю. Берези, наприклад, або польові квіти, або лох сріблястий – я завжди саджу в своїх садах що-небудь срібне. Велика кількість рослин в британських лісах така ж, як у Росії. І хай у вас можна виростити лише половину наших квіткових сортів – все вийде. Питання лише в тому, щоб правильно поєднувати те, що є.